Сегодня

Класик української арабістики. До 90-річчя від дня народження Вольфа Бейліса

0
 (голосов: 0)
Класик української арабістики. До 90-річчя від дня народження Вольфа Бейліса Класик української арабістики. До 90-річчя від дня народження Вольфа Бейліса

Один із кращих українських арабістів, історик-сходознавець Вольф Мендельович Бейліс народився 24 березня 1923 року в невеличкому старовинному місті Васильків Київської області в родині скромних трудівників (батько був бухгалтером, мати – фельдшеркою). У 1930 році сім’я переїздить до Києва. Блискуче закінчивши в 1940 році середню школу і виявивши неабиякий хист до вивчення мов та історії, майбутній учений того ж року вступив до історичного факультету Київського державного (нині національного) університету імені Тараса Шевченка. На першому курсі він вивчає арабську та перську мови, робить перші наукові розвідки. Навчання було перерване з нападом Німеччини на СРСР.

 

Призваний до Червоної армії, Вольф Мендельович пройшов прискорену офіцерську підготовку в Томському артилерійському училищі, отримав звання молодшого лейтенанта. Спочатку на посаді командира взводу, а потім артилерійської батареї артилерійського дивізіону 16-ї мотострілецької бригади 25-го танкового корпусу він з червня 1942 року воював під Воронежем, на Дону і в Донбасі. У лютому 1943 року під час запеклих боїв у період німецького контрнаступу проти наших військ, які почали визволяти Україну, був важко поранений у передмісті Павлограда, що на Дніпропетровщині, опинився на захопленій німцями території. Батьки ж, які перебували в евакуації в Кузбасі, отримали посвідку про загибель сина.

 

Від неминучої смерті Вольфа Мендельовича врятували спочатку бійці артдивізіону, а потім підпільники міста Павлограда, надавши медичну допомогу та сховавши від ворога.

 

У серпні 1943-го, після звільнення окупованої території від німців, В.М. Бейліс потрапив до табору НКВД на так звану спецперевірку. Відтак його направляють «на перевірку бойових якостей»: призначають командиром протитанкової гармати окремого штурмового батальйону III Українського фронту, бійці якого завжди першими йшли в наступ на ворога. Пройшовши крізь пекло кривавих боїв, у тому числі Яссько-Кишинівської наступальної операції, отримавши ще три поранення, В.М. Бейліс закінчив війну на тій же посаді, що й починав – командиром взводу полкової артилерії. У серпні 1946 року він був демобілізований з негативною, через перебування на окупованій території, атестацією і зміг, нарешті, повернутися до навчання в Київському університеті.

 

Зразу ж була відновлена наукова робота. Заняття з відомим арабістом Тауфіком Кезмою визначили майбутній науковий шлях допитливого юнака. Однак продовжити наукові дослідження після здобуття вищої освіти він не міг: перебування на окупованій німцями території накладало табу на всі плани і мрії. Тому в 1950 році після закінчення університету з відзнакою був направлений на роботу в середню школу № 1 міста Чорнобиль Київської області. Там на посаді вчителя історії, завідувача навчальної частини і, нарешті, директора він працював до серпня 1964 року.

Але в ньому продовжував жити невгамовний учений-дослідник.

 

Він не зраджує арабістиці, що стала його науковим вибором на все життя. Була сформульована основна наукова проблема:

 

«Арабські історичні джерела, їх відомості про Східну Європу, Кавказ, зв’язки стародавніх слов’ян зі Сходом». Під час хрущовської «відлиги» В.М. Бейліс, працюючи в школі й маючи сім’ю (його дружина Євгенія Марківна була вчителькою російської мови, у 1956 році народився син), яку треба було утримувати на мізерну вчительську зарплату, вступає до аспірантури Інституту історії АН СРСР (Москва), у якій заочно навчається протягом 1955–1959 років. Наслідком навчання став захист у 1963 році в Інституті народів Азії АН СРСР дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

 

Ще до захисту дисертації В.М. Бейліс був уже знаним у Радянському Союзі арабістом. У науковому світі дістали високу оцінку його доповіді на Міжнародній конференції з питань вивчення східних джерел, що відбулася у 1962 році в Москві, на II Всесоюзній нараді арабістів (1963 рік). Він підтримує тісні наукові зв’язки з усесвітньо відомими вченими Левом Черепніним, Андрієм Ковалівським, Михайлом Піотровським, Зією Буніятовим, Авророю Фаліною, кращим арабістом колишнього СРСР Анасом Халідовим. Учений вільно володів українською, російською, англійською, німецькою, французькою, арабською, перською, польською, болгарською, латинською мовами.

 

Однак тільки з вересня 1964 року він отримав можливість перейти на викладацьку роботу у вищий навчальний заклад – Луганський педагогічній інститут, де працював до останніх днів свого життя. Документи на конкурс саме сюди було подано тому, що кандидатові наук тут надавали житло.

 

В.М. Бейліса спочатку було призначено старшим викладачем кафедри загальної історії. У вкрай стислі строки він розробляє лекційні курси з історії стародавнього світу та історії середніх віків, веде семінарські заняття, стає улюбленим викладачем студентів. Його ерудиція, глибина знань, талант блискучого лектора, справжня інтелігентність, принциповість у поєднанні з доброзичливістю і порядністю привертали до нього всіх, кому поталанило в нього вчитися. Водночас учений напружено працював над докторською дисертацією, яку в 1975 році захистив у Відділенні суспільних наук Академії наук Азербайджанської РСР. У 1978 році він отримав учене звання професора.

 

Протягом 1978–1989 років Вольф Мендельович очолював кафедру загальної історії, багато зробивши для її розвитку. Під його керівництвом почала працювати аспірантура, були встановлені творчі зв’язки з провідними науковими центрами сходознавства колишнього Радянського Союзу, зокрема з Ленінградським відділенням Інституту сходознавства АН СРСР. Як провідний сходознавець України він брав участь у всесоюзних конференціях сходознавців, опонував на захисті дисертацій, підготовані ним численні статті були включені до «Большой Советской Энциклопедии», «Советской исторической энциклопедии», «Української радянської енциклопедії», «Краткой литературной энциклопедии», надруковані в журналах «Проблемы востоковедения», «Народы Азии и Африки», «История СССР», «Українському історичному журналі».

 

Загалом учений написав понад 140 наукових робіт. Він здійснив публікацію в московському видавництві «Наука» арабського тексту (з дослідженням і покажчиками) оповідань, листів та віршів письменника і політичного діяча XII століття Мас’уда ібн Намдара за унікальним паризьким рукописом. Це видання вийшло в серії «Памятники письменности Востока». У цій же серії, яка вважається одним з найбільших досягнень сходознавства колишнього СРСР та Росії й дістала високу оцінку у світовій науці, за його редакцією арабського тексту та російських перекладів виходять з друку книги аз-Захраві «Трактат о хирургии и инструментах», ан-Насаві «Жизнеописание султана Джалал ад-Дина Манкбурны».

 

Якість і глибина наукових праць В.М. Бейліса були настільки високими, що він, без перебільшення, став класиком української арабістики.

 

Визнанням наукових заслуг професора було його включення до складу вченої ради Інституту сходознавства НАН України й редколегії журналу цього інституту «Східний світ». Він – загальновизнаний науковий авторитет в Інституті сходознавства та Інституті загальної історії Російської академії наук, наукових колах США, Канади, Азербайджану, Грузії, Польщі, Чехії.

 

Помер Вольф Мендельович 15 лютого 2001 року.

 

Головним у своєму науковому житті Вольф Мендельович вважав те, що працював для інших, щиро допомагав колегам-науковцям і цінував їхню шану за це. У цьому сутність школи справжнього вченого, професора, Учителя – школи Бейліса, яка, за словами всесвітньо відомого академіка Омеляна Пріцака, добре знана в усьому світі.

 

А. О. Климов,

професор, завідувач

кафедри історії України Луганського

національного університету

імені Тараса Шевченка.

Метки: {keywords}

  • Распечатать

Ссылки на материал


html-cсылка:

BB-cсылка:

Прямая ссылка: