Сегодня

НАША ГАЗЕТА | Архив 2007-2010 - Луганськ відвідали вітчизняні літератори

0
НАША ГАЗЕТА | Архив 2007-2010 - Луганськ відвідали вітчизняні літератори
«Лівий берег» не дістався Щастя



НАША ГАЗЕТА | Архив 2007-2010 - Луганськ відвідали вітчизняні літератори
Схоже, Луганськ дійсно почав користуватися популярністю серед вітчизняних літераторів. Нещодавно обласний центр відвідав Юрко Покальчук з презентацією добірки своїх творів під назвою «Камасутра». А у жовтні до нас приїхали одразу троє письменників — Юрій Андрухович, Сергій Жадан та Любко Дереш. Звісно, ця подія не могла не привернути уваги шанувальників українського постмодерну.


Нині письменники час від часу навідуються з виступами не лише в Київ та Харків, але й в інші міста України. Однак Луганськ та Донецьк до останнього часу чомусь залишались поза полем зору вітчизняних видавництв. Однак, мабуть, хтось таки звернув увагу на те, яка велика кількість потенційних читачів залишається за межами рекламних кампаній. Тому у перелік українських регіонів, обов’язкових для відвідання, додали й Донбас.
Навесні у продажу з’явився новий роман Юрія Андруховича «Таємниця». На підтримку нового твору автор відправився у промотур містами України. Оскільки зустрічали письменника добре, народилася ідея нового туру, який би охопив усі індустріальні міста Лівобережжя і закінчився би у містечку під назвою Щастя. Однак з деяких причин подорожі судилося бути дещо іншою.
Отже, Луганськ став останнім містом туру «Лівий берег». За спинами письменників залишилися Суми, Полтава, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя. А приїхали до нас автори з новою книжкою «Трициліндровий двигун любові», в якій зібрані прозові твори Юрія Андруховича, Любка Дереша та Сергія Жадана.
Так сталося, що в один день письменникам судилося побувати на двох зустрічах. Перша — прес-конференція, друга — вечір з луганським студентством. І хоча формат обох зустрічей передбачав схожий розвиток подій, насправді вони виявилися дуже різними.
— Що ви вже встигли побачити в Луганську? Чи сподобалися вам терикони? — з цього дещо банального запитання, власне, і почалася прес-конференція.
— Ритм, в якому відбувається тур, не дозволяє нам роздивитися місто як слід, — зазначив Юрій Андрухович. — Власне, ми подорожуємо з приміщення до приміщення. Однак я вважаю, що у цьому є певний сенс. Бо що таке міста без людей? А от останніх ми бачимо вдосталь.
— А бандитів у Донецьку бачили? — намагалися підвищити градус спілкування наступним запитанням журналісти.
— Ні, але бачили тренування «Шахтаря», — спробували перевести розмову в інше русло письменники. Однак відвернути журналістів з обраного напрямку і змінити тональність розмови було не так уже й легко.
— Назва туру «Лівий берег» мені вважається досить двозначною. А скільки прихованих змістів бачите ви? — запитала одна з присутніх.
— Жодного не бачу, — дещо здивовано зізнався Сергій Жадан.
— У мене виникали певні сумніви щодо цієї назви, — спробував дипломатично відповісти Юрій Андрухович. — Я вважаю, що Донбас знаходиться надто далеко від Дніпра, щоб його вважати Лівобережжям. Однак, мабуть, ви праві, тут дійсно можна відшукати подвійне значення.
— Чи часом не просвітницький характер носить ваша подорож? Можливо, це акція українізації чи донесення хоча б якоїсь культури до нас? — продовжували журналісти.
— Для мене ця поїздка, перш за все, носить комунікаційний характер, — відповів Любко Дереш. — Тому що спілкуємось з людьми, обмінюємось емоціями та переживаннями. Вона дає можливість розповісти людям про сучасну українську літературу та отримати зворотній зв’язок. Завжди, коли я приїжджав, я відчував абсолютно спокійне позитивне ставлення.
Загалом, саме ці питання й визначили характер першої зустрічі. Журналісти навіть не намагалися приховати свій скептичний настрій та деяку агресивність у поведінці. А наприкінці зустрічі ще й додали:
— Завдяки західним та столичним засобам масової інформації, створюється враження, що на Донбасі живуть виключно маргінали та бандити. Напишіть, будь ласка, що насправді ми тут всі білі та пухнасті.
За такими «з’ясуваннями стосунків» присутні начебто забули про те, що мають справу не з політиками, а з популярними письменниками. Тому не дивно, що коли хтось запропонував-таки перевести розмову в бік літературний, цю пропозицію зустріли майже з подивом. Проте місце для «каверзних» запитань знайшлося і тут.
Спочатку у письменників поцікавилися, як вони ставляться до того, що Андруховича називають «Пелевиным для бедных».
— Погано, — відповів за свого колегу Сергій Жадан. — По-перше, тому що не вважаю Пєлєвіна письменником для багатих. По-друге, це абсолютно некоректне запитання.
Потім попросили дати рецепт написання бестселерів.
— Моя найновіша книжка називається «Таємниця», — зауважив Юрій Андрухович. — Цим ключовим словом я і відповім. Проте є різні письменники. Дехто, напевно, має якісь там собі стратегії, алгоритми і може розповісти, як пишуться бестселери, особливо, якщо він хоча б один бестселер написав. У моєму випадку це дещо інше, оскільки я не пишу з розрахунку. І рецептів не даю. Все прямує з підсвідомості. Тому моя кожна наступна книга відмінна від попередньої.
А вже після цього журналісти запитали, для якого ж, власне, читача призначені книжки цих українських авторів.
— Я не уявляю собі свого читача, — чесно відповів Любко Дереш. — Коли я почав писати свої книжки, я писав їх для себе. За таким принципом: пишу те, що не можу знайти в книгарні. Про читача я згадую тільки тоді, коли роблю другу чи третю редакцію. Тоді пробую зрозуміти, які речі треба прибрати, які можуть бути незрозумілими.
— Проте ми можемо сказати, хто наш слухач, — підтримав колегу Сергій Жадан. — На наші вечори приходять майже дев’яносто п’ять відсотків студентів. Але я не впевнений, що вони складають основну масу покупців.
У тому, що саме студенти становлять собою загальну аудиторію вечорів письменників, можна було переконатися, завітавши у цей день до обласного академічного українського музично-драматичного театру, де Андрухович, Жадан та Дереш виступили з новою програмою «Трициліндровий двигун любові».
Мабуть, більше за все тих, хто мав змогу побувати і на прес-конференції, вразила атмосфера, що панувала у малій залі театру. До речі, приміщення ледь-ледь вмістило всіх бажаючих побачити українських авторів та послухати уривки з їх нових творів. Оплески, сміх, жартівливі зауваження забезпечили цьому заходу невимушеність, якої не вистачило першій зустрічі. Поміж читанням власних творів автори відповідали на запитання, що надходили із зали. Звісно, цікавили студентів дещо інші моменти, ніж журналістів. У Сергія Жадана, наприклад, запитали, чи багато його творів написано під впливом галюциногенних речовин, та попросили прочитати хоча б один. Також присутні бажали довідатися, як письменники ставляться до релігії і чи є у них діти. Проте навіть сторонньому глядачеві було зрозуміло: переважна більшість присутніх читала твори хоча б одного з письменників і творчість цих авторів не є для луганчан невідомою територією.
Тому навряд чи скептицизм тих людей, які не вважають за потрібне долучатися до творчості сучасних українських письменників, якимось чином вплине на матеріальне становище саме цих представників постмодерну. Ці письменники можуть дозволити собі залишити на розсуд кожного з нас вічну проблему: читати або не читати.
Вікторія КОДАК.
На знімку: Любко Дереш, Юрій Андрухович та Сергій Жадан на прес-конференції.
Фото автора.

Метки: {keywords}

  • Распечатать

Ссылки на материал


html-cсылка:

BB-cсылка:

Прямая ссылка: