Сегодня

Учитель вчителів

0
Учитель вчителів Учитель вчителів Источник: Фото Игоря КАШУБЫ

Народився Л.М. Лоповок 29 липня 1916 р. в Полтаві. Його батько, який


усе життя працював у друкарні, помер до війни, а матір і молодшу сестру розстріляли нацисти разом з усіма євреями, що залишилися у місті.


Закінчивши в 1929 р. Полтавську трудову школу, Лев вступив до автодорожнього технікуму. Після його закінчення в 1934 р. працював начальником Кременчуцької пошукової партії дорожньо-експлуатаційного управління і був екстерном Харківського автодорожнього інституту. З 1936 р. Лев Михайлович учителює в сільських школах на Полтавщині, викладаючи математику, німецьку мову та креслення і водночас навчаючись у Полтавському педагогічному інституті. Здобути освіту йому перешкодила війна. Тільки в 1949 р. він одержує диплом Вінницького педагогічного інституту. Тоді ж друкує перші науково-методичні роботи.


По суті Лев Михайлович був самоуком. Життєві труднощі перешкоджали йому здобути повноцінну математичну освіту. Він був на рідкість обдарованою людиною: мав унікальну пам’ять і неабиякі здібності, уміння мислити образно і логічно, і при цьому йому були притаманні колосальні наполегливість і працьовитість. У юності Лев мріяв стати професійним математиком і домігся безсумнівних успіхів. Любов до математики, весь свій талант він вклав у педагогічну і науково-методичну діяльність. Але це було пізніше…


А в перші дні Великої Вітчизняної війни Лоповок, відмовившись від броні, вступає добровольцем до Червоної Армії. Після стислого навчання в артилерійському училищі Лев Лоповок з травня 1942 р. воює під Ржевом у протитанковому артдивізіоні. У боях він не тільки вміло керував артилеристами, але й своїм прикладом надихав їх. Лев Михайлович особливо пишався тим, що в одному з боїв, коли ворожим вогнем були зруйновані позиції, він особисто підвівся до гармати і, знищивши головний танк, зупинив атаку. Бойові, у повному розумінні, нагороди свідчать про його ратний труд. Це орден Червоної Зірки, ордени Вітчизняної війни I і II ступенів, медалі «За взяття Кенігсберга» і «За перемогу над Німеччиною».


Фронтовий шлях офіцера-артилериста був украй нелегким, але переможним. Він звільняв міста Смоленськ, Мінськ, Гродно, форсував Німан, проривав оборону в Східній Пруссії, на Мазурських озерах, брав участь у ліквідації німецького угруповання під Кенігсбергом, у звільненні Праги. Був двічі поранений.


У післявоєнну добу Лев Михайлович повертається до вчительської праці й до 1962 року викладає математику в школах Хмельницького (колишнього Проскурова Кам’янець-По-дільської області), пише підручники, задачники, методичні посібники. За прикладом Новосибірського академмістечка (де діяла перша в СРСР спеціалізована фізико-математична школа) Лев Михайлович створює школу юних математиків у Хмельницькому. Його учні вступають у провідні вищі навчальні заклади Радянського Союзу, стають прекрасними фахівцями, кандидатами і докторами наук.


Із вересня 1962 р. і до виходу на пенсію в червні 1992 р. Лев Михайлович працював у Луганському державному педагогічному інституті імені Т.Г. Шевченка, навчаючи майбутніх учителів математики; тривалий час очолював кафедру геометрії і методики математики. Ці роки позначені зростаючою інтенсивністю його наукової та педагогічної діяльності. Лев Михайлович викладає в інституті і на курсах підвищення кваліфікації вчителів математики, працює з талановитими учнями, що приїжджають до нього з усієї області, готує і проводить численні олімпіади і конкурси, виступає на наукових конференціях, створює наукові праці. Знаного методиста-математика запрошують читати лекції в різні регіони СРСР і за кордон — у Харківський і Ташкентський педагогічні інститути, Донецький університет, вищі навчальні заклади Болгарії, для учителів математики Риги і Таллінна тощо.


Коли у 1963 році в середній школі № 1 Луганська було відкрито перший спеціалізований клас програмістів, Лев Михайлович почав ви-кладати учням геометрію, органічно поєднуючи цю роботу з основною в інституті. Так почалася його багаторічна експериментальна робота в школі, й він доклав чимало зусиль для перетворення її на школу фізико-математичного про-філю. У тому ж році рішенням ради Науково-дослідного інституту загальної та політехнічної освіти АПН РРФСР за сукупністю праць (що буває вкрай рідко) Л.М. Лоповку присуджується ступінь кандидата педагогічних наук, у 1965 р. він отримав учене звання доцента.


Праці Льва Михайловича (а він написав понад 70 книг і брошур та близько 150 статей) видавалися російською, українською, болгарською, німецькою, угорською, чеською, польською, сербською, хорватською та румунською мовами. Тільки в СРСР він видавався в Росії, Україні, Естонії, Литві, Білорусі, Узбекистані, Грузії. Його статті публікувалися в провідних науково-методичних журналах «Квант», «Математика в школе», «Радянська школа». Дивовижно різноманітна тематика його робіт: підручники і задачники для учнів як звичайних, так і спеціалізованих шкіл, збірники цікавих і олімпіадних задач, зокрема книга для учнів «Тысяча проблемных задач по математике», статті й монографії з окремих розділів елементарної математики, посібники для вчителів і студентів педагогічних інститутів.


У молоді роки Лев Михайлович писав вірші, все життя багато читав, цікавився літературним процесом, збирав бібліотеку. Ця любов до літератури особливо проявилася в останні роки, коли він став створювати книги, у яких поєдналися математика і література, наука і мистецтво, методика і поезія, як, приміром, неперевершена «Математика на досуге», його математичні ребуси.


Зовнішньо, за винятком років війни, життя Льва Михайловича було розміреним життям учителя і вченого. Для оточення він був милим диваком, як і личить ученому. Однак ідилією його життя не було. Як писав Борис Пастернак: «С кем протекли его боренья? С самим собой. С самим собой!» Лев Михайлович не потурав собі ні в чому: сьогодні ти закінчив книгу, отже, завтра почнеш нову, яка буде ще цікавішою; літній і хворий, ти все одно повинен брати участь у всесоюзному конкурсі на кращий підручник з геометрії; повинен виступити перед учителями з районів, повинен допомогти болгарським, естонським, литовським колегам… Ти повинен! Він належав до тих людей, чиє кредо — вірність у всьому. Вірність єдиній жінці, що чекала його всю війну, вірність своїм переконанням, які ніколи не змінював на догоду кон’юнктурі, вірність справі, якій служиш, вірність людям, з якими працюєш.


На відміну від більшості керівників, він бачив своє завдання не в тому, щоб використовувати підлеглих для самоствердження. Лев Михайлович жодного разу не пішов у ректорат відстоювати свої особисті інтереси (це, на його думку, було соромно), але неодноразово ставав на захист інтересів співробітників — так він розумів свої «функціональні обов’язки». Як тільки в нього налагодилися зв’язки з Болгарією, він організував поїздку до цієї країни відразу всієї кафедри. У середині 70-х років це було винятковим явищем. Усі співробітники кафедри були його учнями, їм він радив теми досліджень, допомагав у роботі над дисерта-ціями, організовував захисти. Низькі людські вчинки йому були незрозумілі, можливо, тому, що для нього вони були неприпустимими.


Для нього характерні інші вчинки. Старша сестра його дружини була репресована і провела в сталінських таборах 10 років. Усі ці роки малолітня дочка репресованої жила в сім’ї Льва Михайловича. У 1942 р. Лев Михайлович став членом ВКП(б). Для нього це був природний вчинок, комуністичні ідеали були його ідеалами. Але ніколи комуніст Лоповок не використовував, як це часто бувало, свою партійну приналежність для кар’єри.


У молодості Лев Михайлович захоплювався спортом, стояв на воротах міської футбольної команди, любив волейбол, прекрасно грав у шашки й шахи, мав кваліфікацію судді республіканської категорії по стокліткових шашках. Було в ньому багато хлоп’ячого — програвати не любив ні в чому: ні в розв’язанні задач, ні в шашки. До речей ставився байдуже, але захоплювався подорожами. Міг «вибухнути», часом через дрібниці. Потім, здавалося, сам шкодував і шукав нагоду висловити своє добре ставлення. Але нікчем і ледарів зневажав.


Був він також гоноровим. Безумовно, Левові Михайловичу хотілося посідати в суспільстві гідне місце, але витрачати час і сили для самоствердження йому було не властиво. Тому він не став оформляти докторську дисертацію, а звання професора одержав тільки в 1991 р., і знову за сукупністю робіт. Бажання досягти досконалості в улюбленій справі захоплювало його повністю. Комп’ютерів ще не було, і всю колосальну роботу з написання й оформлення рукописів він виконував сам. Щоб не простоювати, мав три друкарські машинки: поки одна в ремонті, друга — в роботі, а третя — про всякий випадок. Працював усюди: на відпочинку, під час нескінченних зборів і навіть у дорозі. Працював допізна, часто прокидався серед ночі і знову сідав до машинки.


Помер Лев Михайлович Лоповок 29 листопада 1992 року.


Своїм учителем Льва Михайловича називають і ті, кого він учив у школі, і ті, кому викладав в інституті, і ті, з ким разом працював. У Луганській спеціалізованій фізико-математичній школі № 1 імені професора Льва Михайловича Лоповка, становленню якої він віддав багато сил, щорічно проводиться математичний турнір його пам’яті. Уже відбувся п’ятнадцятий. Справа професора живе.

А.Климов

Метки: {keywords}

  • Распечатать

Ссылки на материал


html-cсылка:

BB-cсылка:

Прямая ссылка: